Головна сторинка | Новини | Сервіс | Контакти

Шановний читачу!

Розпочавши підготовку Ілюстрованої Енциклопедії «Запорізька область», ми навіть не уявляли собі, наскільки копіткою — і в той же час захоплюючою — буде ця робота. Подорожі районами, пошуки цікавих об'єктів природи й архітектурних пам’яток, зустрічі з закоханими у свій край людьми, консультації з фахівцями дарували нам усе нові й нові відкриття.

Тож із накопиченням інформації і фотоматеріалів міцнішала наша впевненість у тому, що живемо ми в напрочуд дивовижному краї! В краї, де є майже всі характерні для Європи рельєфно-ландшафтні формації й біотопи, на землі з багатющою історією, яка сягає глибин тисячоліть, в одному з найрозвинутіших економічно регіонів України.

Заповідники та просто мальовничі куточки природи і рекреаційні зони, сліди прадавніх поселень і унікальні археологічні знахідки — всього цього вдосталь на Запорожжі. І ще багато чого цікавого!

Електронна книга, що перед Вами, — це тільки початок Ілюстрованої Енциклопедії «Запорізька область». Ми віримо, що серія неодмінно буде продовжена. Вперед, шановний читачу! Захоплююча віртуальна мандрівка Запорозьким краєм розпочинається...

Контакти

@.Net

Віконавка – Яна Базилєва

e-mail bazyanya@mail.ru

Сервіс

Для нормального відображення сторінок сайту необхідно вмикнути у броузері відображення малюнків та JavaScript.

Сайт протестовано у Internet Explorer 6.0 та Opera 9.01.

Новини

01.03.08 — початок розробки

04.03.08 — перша редакція сайту

07.03.08 — сдача

Далі буде...

Мапа Запорізької області

Архітектура

Фортеці дніпровської укріпленої лінії

Формування міст

Маєткова архітектура. Василівський замок

Культова архітектура

По території області налічується більш як тисяча пам'яток архітектури та містобудівництва. Світову славу набули – Дніпрогес та соцмісто “Велике Запоріжжя”. Поза тим, у краї багато цікавих, але маловідомих споруд провінційної архітектури XVIII–XX сторіч, характерних для півдня України.

Фортеці дніпровської укріпленої лінії

Пам'ятками оборонної архітектури другої половини ХVIII сторіччя є залишки Дніпровської укріпленої лінії. Указ про її будів­ництво було підписано 10 травня 1770, а влітку почалось проектування й заклад­ка укріплень під керівництвом видатного фортифікатора М. А. Деденева. Роботи вели військові інженери — Я. Бібіков, А. Панін, О. Вахтін, Ф. Наковальнін, І. Путімцев, О. Мусін-Пушкін, Федір та Петро Ларіонови. Кожна з фор­тець зводилась за своїм планом, але всім була притаманна зіркоподібна форма, земляні вали, бастіони й траверси. Казарми й приміщення для офіцерів будувались з дерева й каменю. Збереглись залишки п'яти фортець: Кирилівської, серед дворів села Семенівки у Пологівському районі; Микитівської, між залізницею й автодорогою неподалік Комишувахи; рештки бастіонів Олексіївської й Петровської фортець, в селах Білоцерківка Куйбишевського та Новопетрівка Бердянського районів. Захар’ївська фортеця — на річці Берді біля Калайтанівки — єдина, яка має статус пам’ятки архітектури державного зна чення.

Олександрівська фортеця, площею 105 десятин, також мала форму зірки. В Запорізькому архіві зберігається план її частини, складений міським архітектором підпоручиком Ф.С. Пікутовським у 1894 році. Оборонна споруда мала ззовні такий вигляд: спочатку гласис — порожній простір, за ним йшла берма — уступ, потім ров і бруствер; з трьох сторін височіли бастіони, а приступ з боку Дніпра перекривав гронверк з равеліном. Фортецю захищали 137 гармат. На внутрішній території стояли 8 великих солдатських казарм, шпиталь, аптека, цейхгауз, школа та будинки для офіцерів, зведені за проектами надвірного радника А. Шалагіна. Всі споруди мали стильові ознаки своєї епохи — перехідної від архітектури барокко до класицизму. Площа укріплення забудовувалась впродовж ХІХ ст. вже без уваги на його оборонні функції, але ще у 1913 зберігались контури валів. Остаточно сліди фортеці було знищено лише наприкінці ХХ століття, коли в районі Малого ринку виросли типові дев’ятиповерхові житлові будинки.

The 18-th century defence architecture monuments are Dniprovska fortification line debris. Empress Katherine II the Great signed the decree of its erection on May 10. 1770. M. A. Dedenev, prominent Russian fortifier, started layout and groundworks for the line in the summer already. Every each fortress had its own design but all were star-shaped. Ruins of five fortresses one can see today. Kirilivska citadel earthen bank is among Semenivka village households in Polohivsky district. Nikitinska’s star is between the railroad and the highway near Komishuvakha town. Bilotserkovka and Novopetrovka villages include the ruins of Alexeyivska and Petrovska ones. Zakharyivska fortress standing by Kalaytanivka village on the Berda River is the only one under state protection possesing status of an “architecture monument”. Alexandovska fortress covered 100 ha near the Dry Moskovka River (Red Water now) and was star-shaped also.

Its structure looked so: distant aproaches had a glissade, berme, moat and parapet; bastions protected the fort from three land lines but the Dnieper side was protected by a grubble groin and raveline. 137 guns defended the fortress. Inside territory had 8 big soldiers’ barracks, hospital, apotheca, warehouse and a school. The Councillor of the Court A. Shalaghin projected houses for higher rank officers. All buildings had stylistics of the epoch - barocco meeting classicism. We can know this just due to its sketchplan made by Alexandrovsk municipal architect F.C. Pikutovsky in 1894. Zaporizhia state archive keeps this paper. The fortress area was developing through the19-th century with no attention to its military meaning. Ramparts contours were clearly seen in 1913 still. They were razed in the 1970-s when the house blocks took the place.

План Олександрівської фортеці 1770 року

Микитівська фортеця сьогодні

Формування міст

Дніпровська лінія втратила оборонне значення у 1798, але її фортеці відіграли містоутворюючу роль в історії краю. Для розбудови міст характерним було планування за регулярною схемою. В план Олександрівського посаду 1795 року було закладено класичну схему з прямокутною сіткою вулиць, що формували простір кварталами. Схемі притаманні широкі вулиці, зонування території, утворення соборних та ринкових площ, парків, бульварів. План у вигляді сітки вулиць, що перетинаються під прямими кутами, було видано й Оріхіву з набуттям ним статусу міста у 1801. Документ зберігався в міській управі, доки за Громадянської війни не був вилучений військовим комендантом 885-ї червоної бригади.

Менші поселення, зрозуміло, не мали планів у своїх витоках, але на початку ХХ ст. дійшло й до правил їх забудови. Так, у 1910 Олександрівська земська управа затвердила Проект обов'язкових постанов Катеринославської губернської управи “Про внутрішній устрій та утримання селищ Катеринославської губернії”. Він містив принципи забудови вже існуючих поселень й планування тих, що будуть засно­ву­ватись. Плани були доволі жорстко регламентованими, з їх обов’язковим поданням на затвердження управою й губер­нато­ром. Селища мали будуватися однією чи кількома ліні­ями, по можливості квадратами, з вулицями не менше 10 сажнів завширшки, передбачались один або кілька майданів. Визна­чалося якими мають бути тротуари, де саджати дерева, буду­вати церкви, школи, лікарні, як забезпечувати санітарію у селищі тощо. Класичне планування сприяло збереженню струк­тури старих міст та її розвитку архітекторами наступних поколінь.

Маєткова архітектура. Василівський замо

Більшість маєтків було зруйновано у Громадянську війну. Серед тих, що збереглися, найоригінальнішим є “Замок Попова”. У 1889—1894 його збудував (із частковим застосуванням чужих проектів) випускник Петербурзького інституту цивільних інженерів О. Н. Агеєнко, який у 1882-88 слу­жив молодшим архітектором Таврійського губернського правління, а згодом — міським архітектором у Мелітополі. Комплекс становили — палац, фортечний мур з баштами, флігелі, часовня, оглядова вежа з обсерваторією, метеостанція, оранжереї, каретний двіру та манеж. Алеї великого парку прикрашали “античні” скульптури. Східний та північний флігелі призначались для гостей. У самому палаці містилися — дзеркальний зал, збройниця, 15 етнографічних кімнат (китайська, турецька, індійська тощо), унікальна колекція мистецтва й бібліотека з рідкісними фолі­ан­тами. В будівництві комплексу, який коштував 1.5 млн рублів сріблом, використовувалась шліфована цегла місцевого виробництва, а також привезені матеріали. Замковий ансамбль зачаров ував примхливим поєднанням архітектурних стилів та деталей, надзвичайно органічною вписаністю до ландшафту. Він сприймався як гармонічна цілісніть, що видно на тогочасних фото. Проект посів почесне місце у “Ювілейній збірці Петербурзького інституту цивільних інженерів”. Художні листівки з видами палацу видавались у Росії, а згодом і в Німеччині, Франції, Британії. Сьогодні мури “Замку Попова” почасти губляться серед безладної житлової забудови пізнішого століття, але ще здатні справити враження на поціновувача архітектури й історії.

Культова архітектура

Обов’язковою прикметою й окрасою всіх поселень були культові споруди. Бані й дзвіниці церков служили висотними домінантами, а соборні площі головними акцентами в забудові селищ і міст. Будівлі релігійного призначення планомірно руйнувались у 1920-30 роки. Вибухівкою знищено Покровський собор й Возне­сенівську церкву в Запоріжжі, церкву в Оріхові, кірху у Верхній Хортиці, Мелітопольський собор Св.Олександра Невського й безліч інших храмів.

Збереглася Троїцька церква, побудована на честь перемоги у війні 1812 графом Орловим-Денисовим у 1838 році в його селі Обіточному, передмісті Ногайська. Хрестово-купольний храм в стилі пізнього класицизму вабить вишуканою простотою силуету. В інтер’єрах цієї пам’ятки архітектури можна побачити олійний розпис ХІХ ст. Не минути увагою церкви по селах і містечках — Кінські Роздори, Кам’янка-Дніпровська, Мар’ївка, Веселянка, Верхній Токмак. Загалом тут пере­важає традиційний візантійсько-русь­кий стиль кінця ХІХ сторіччя, проте кожний храм має своє обличчя. У 1888-89 роках церк­ви будував архітектор Агеєнко — в селах Гюнівка й Ново­павлівка Бердянського по­ві­ту; Федорівка, Володимирівка та Юзкуй на Мелітопольщині. За його проектами було ре­кон­стру­­йо­вано Бердянський храм, зведено дзвіницю в Ногайську. На­при­кінці ХІХ ст. на кла­до­вищі, що на Кобoзевій горі у Бер­дян­ську, за проектом інженера Г. І. Пана­ф­утіна було поставлено ча­сов­ню — фаміль­ний склеп негоціантів Кон­стан­тинових. Сьогодні ця споруда, відреставрована місцевим меценатом Є. І. Шаповаловим, є зразком вдалого поєднання різних стилів культової архітектури.

Подекуди збереглися культові споруди меннонітських колоній. Кірхи псевдоготичного стилю стоять по селах — Кутузівка, Лугівка, Козолугівка, Гру­шів­ка, Снігурівка колиш­нього Гальбштадтського менно­ніт­ського округу, а також у Терсянці Новомико­лаївського району. У половині ХІХ ст. в Бердянську на розі Жуковської (Маркса) й Лазаревської (Горбенка) було побудовано велику лютеранську церкву з німецькою школою при ній. Сьогодні ці приміщення, які майже не змінились після перебудови 1901 року, служать аудиторіями Бердянському педінституту.

Своєрідною архітектурою й орієн­тальним декором відзна­чаються єврей­ські синагоги — в селі Зеленополь Кам’ян­сько-Дніп­ровського району, у рай­центрах Михайлівка та Яки­мівка, у Мелітополі, Запо­ріжжі, Бер­дянську. В останньому місті також збе­рег­лася єдина в області ке­наса — моли­тов­ний дім кара­їмів, збудо­ваний у 1850-х роках. В при­міщенні чимало десятиріч працює спор­тивний клуб й завдяки цьому рідкісний архі­­тек­турний об’єкт перетривав періоди зни­­щен­ня “уламків історії”.

Бердянський район

Район займає територію 1776 кв. км у південно-східній частині області. У 1939-59 роках він мав назву Осипенківського - на честь уславленої льотчиці Поліни Осипенко, яка народилася в тутешньому селі Новоспасівка. Потім району було повернуто історичну назву.

У 37 населених пунктах тут живуть 31600 чоловік. Українців у районі - 67%, росіян -17%, болгарів, греків та інших етносів -16%.

Територією протікають 11 річок Азов-ського басейну, найбільші - Берда та Обитічна з її притокою р. Кільтича. Є 20 великих ставків загальною площею 379,6 га. Грунти - чорнозем, присутні поклади гранітів та пегматитів.

Сільське господарство спеціалізується на пшениці, ячменю, кукурудзі, соняшнику, баштанних, овочах та виробництві молока, м'яса, яєць. Середня врожайність зернобобових - 21,7 ц/га, соняшника - 10,4 ц/га. Успішна "Агрофірма Нива" має мережу фірмових магазинів, переробні підприємства й рентабель-ність понад 50%. Останніми роками в районі відроджується традиційне для цих степів вівчар-ство. Настриг вовни з однієї вівці становить 3,3 кг.

Промисловість району представлена ком-бікормовим заводом у селі Трояни.

У гуманітарній галузі діють 19 загальноосвітніх і 5 музичних шкіл, стадіон та спортивний клуб у с. Осипенко. В районі 24 будинки культури й клуби. Із 7 музеїв найвідоміший - "народний" музей в селі Осипенко.

По Бердянщині зареєстровано 43 пам'ятки історії та 234 археологічних - кургани й могильники ІV ст. до Р. Х. - ХІV ст. н. е. Збереглося чимало кам'яних скульптур скіфського й половецького періодів, залишки Захар'ївської фортеці, збудованої під час російсько-турецьких війн 1768-74 років (село Калайтанівка), та Петровської (1770) у Новопетрівці.

На Азовському морському узбережжі розташовані бази відпочинку, які, в основному, зосереджені в селах Новопетрівка, Луначарське, Дмитрівка.

Бердянська райдержадміністрація,

пр. Перемоги, 3,
м. Бердянськ,
Запорізька обл., 71100
Тел.(06153) 3-26-61, 3-65-55
Голова райдержадміністрації С.Г. Саввон

Василівський район

Сучасний райцентр Василівка з'явився на місці козацького хутора на лівому березі річки Кара-Чокрак, на стику ногайського Дикого Поля й запорозького Великого Лугу. Назву село отримало у 1790 р. на честь Святого Василя Великого - небесного заступника господаря новоствореного маєтку генерала Василя Степановича Попова, управляючого канцелярією князя Г.О. Потьомкіна. Аж до націоналізації у 1918 році 43000 га тутешньої землі належали родині Попових. І, варто зауважити, господарювали вони добре - на межі ХІХ-ХХ ст. Василівка була значним аграрно-торговельним і науково-культурним центром із унікальним палацом, парком, обсерваторією, метеостанцією, відомими всій Європі.

Василівський район сьогодні - це територія площею 1621 кв. км, 83% якої становлять добрі чорноземи. Клімат помірно холодний взимку й сонячний влітку, на рік припадає до 215 теплих днів. Сільське господарство спеціалізується на зернових, соняшнику, овочевих і баштанних культурах. Через район течуть ріки Конка, Ян-Чокрак, Кара-Чокрак, Бурчак, Білозерка, є 22 ставки, понад те - ще й 1/7 території Каховського водосховища теж належить району. 49000 га займають ліси. Надра багаті на корисні копалини. Запорізький залізорудний комбінат, що розробляє тут Білозерське родовище, належить до найпотужніших підприємств області.

У районі 73300 чол. населення, яке мешкає у 35 селах і двох містах: Василівка (15400 жителів) і Дніпрорудне (20700) - та смт Степногірськ (4700). Основні галузі промисловості - гірнича, машинобудівна, металообробна, харчова та будівельна. Спеціалістів готують Василівський аграрний та Дніпрорудненський індустрі-альний технікуми. Працюють 32 загальноосвітні школи, 2 професійних ліцеї, 5 музичних та 1 художня школи, 8 сільських будинків культури, 1 міський клуб, Центр культури та дозвілля у Василівці, палац культури "Гірник" у м. Дніпрорудне, 30 бібліотек, 7 кіноустановок та кінотеатр "Сучасник".

У районі зареєстровано 373 древні кургани. Державний музей-заповідник "Садиба Попова" з архітектурним ансамблем, зведеним як "альтернатива" Воронцовському палацу, й поміщицьким домом періоду колонізації Дикого Поля кінця ХVІІІ ст. - визначні пам'ятки культури Півдня України. В селі Балки працює археологічний музей, де експонуються цікаві місцеві знахідки.

До унікальних пам'яток природи в районі належать острови Великі й Малі Кучугури, заповідник Лиса Гора, державний орнітологічний заказник.

Василівська райдержадміністрація,

вул. Чекістів, 4,
м.Василівка,
Запорізька обл., 71600
Тел. (06175) 4-25-21
В.о. голови райдержадміністрації В.С. Грачов

Великобілозерський район

У 1736 році під час походу на Крим фельдмаршала Мініха запорозькі козаки збудували й утримували форт при переправі через річку Білозерку. У 1778 р. тут осіли 30 родин державних селян-переселенців з Чернігівщини й Полтавщини. Так було засновано сьогоднішній райцентр. Проте люди в цих місцях жили від ІІІ тис. до Р.Х. У курганах Цимбалка, Орел, Чмирева могила та інших відкрито багаті скіфські поховання VIII-VII ст. до Р.Х. з керамікою, зброєю, золотими прикрасами. Знайдено залишки поселень періоду Київської Русі.

1914 року у волосному селі вже було 2367 дворів, 4 церкви, два гончарно-цегляних заводики, амбулаторія, трактир. Велико-Білозерський район з'явився у 1923 році, але після адміністративної реформи 1962 року його приєднали спочатку до Василівського, а потім до Кам'янcько-Дніпровського. У 1993 році район було відновлено. Сьогодні його територія 470 кв. км. У райцентрі й селах, що входять до п'яти сільрад, живуть 9300 чоловік.

Великобілозерська економіка розвивається переважно в аграрному напрямку. Підвищенню врожайності зернових, соняшнику, овочів та фруктів сприяє потужна зрошувальна система. Зростає зацікавлення товарним вирощуванням свиней і худоби м'ясо-молочних порід. У районі 57 фермерських господарств, 2 споживчих товариства, 7 приватних і 6 колективних аграрних та 2 комунальних підприємства. Переробкою сільськогосподарської продукції займаються ВАТ "Харчовик" та приватні підсобні господарства. Новопетрівський піщаний та кілька глиняних кар'єрів забезпечують сировиною місцевих виробників цегли.

У районі діють три середні школи, школа естетичного виховання, будинок дитячої творчості, 4 будинки культури й три сільські клуби, 7 бібліотек із загальним фондом понад 60000 томів, краєзнавчий музей. Працює центральна лікарня та сім фельдшерсько-акушерських пунктів.

Уздовж степової річки Білозерки і по мальовничих балках аж до кордону з Херсонською областю тягнуться гарні мисливські угіддя. Тут водяться зайці, лисиці, дикі качки. У ставках добре ловляться білий амур, карась, окунь, товстолобик. Останніми роками на тутешніх водоймах гніздиться все більше білих лебедів.

Великобілозерська райдержадміністрація,

вул. Центральна, 120,
с. Велика Білозерка,
Запорізька обл., 71400
Тел. (06156) 2-04-48, факс 2-00-18
Голова райдержадміністрації Г.І. Тупіков

Веселівський район

Розташоване за 124 км на південний захід від м. Запоріжжя, с. Веселе колись було чумацьким станом, а сьогоднішнє селище міського типу бере початок з 1812 року, коли на схилах балки Малий Менчикур оселилися перші 30 сімей. У 1906 р. тут уже мешкало 8400 чоловік. Веселівський район існує з 1923 року і займає територію 1129 кв. км. Тепер по 30 тутешніх селах живуть 25500 чоловік. З них 11100 - у райцентрі. Багаті чорноземи дають щедрі врожаї озимої пшениці та ячменю, кукурудзи та проса, соняшника та рицини. В районі діють більш як 200 фермерських господарств, десят-ки товариств з обмеженою відповідальністю, виробничі кооперативи. Найбільш відомі з них - "Калинівка", ім. Фрунзе, "Зелений Гай", "Соцземлеробство", "Известия", "Дружба" та "Eнтузiаст". Відзначаються успіхами фермери - А.В. Голота, Ю.В. Голота, А.Ф. Васьковський, С.М. Лазуткін, Д.М. Безуглий. Крім зернових та олійних культур вони виробляють молоко й м'ясо. Технічно-матеріальний сервіс забезпечують ВАТ "Веселівський Агрос", "Веселівський елеватор".

Промисловість представлена ВАТ "Веселівський завод сухого знежиреного молока", АТ "Продмаш-Веселе" та виробничим кооперативом "Труд".

У малому підприємництві відомі фірми - ТОВ "Гея", "Ваше здоров'я".

У районі діють 22 середні школи та гімназія, в них навчаються понад 4400 учнів. Талановиті діти відвідують музичну школу, філію обласної станції юних туристів, будинок позашкільної роботи. Спеціальну освіту молодь набуває в профтехучилищі №60. Працюють 22 бібліотеки, районний та сім сільських будинків культури, 11 клубів, краєзнавчий музей. Сім веселівських художніх колективів мають почесне звання "народних" і користуються популярністю й поза областю, зокрема - вокальний гурт "Барвінок" із с. Широкого, фольклорний ансамбль "Україночка" та драматичний театр із Новоуспенівки, районний естрадний оркестр "Наші ритми".

У Веселівській дитячо-юнацькій спортивній школі виховуються майстри з вільної боротьби, неодноразові чемпіони України та Європи - Юрій Семакін, Інеса Ребар. Тут щороку проводяться престижні міжнародні турніри з цього виду спорту.

На території району зареєстровано 82 пам'ятки археології. Багато курганів ІV ст. до Р.Х. - ІІІ ст. н.е. Більшість із них - великі поховальні комплекси. До пам'яток історії також належать 45 пам'ятників учасникам Громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

Веселівська райдержадміністрація,

вул. Леніна, 136,
смт Веселе,
Запорізька обл., 72200
Тел. (06136) 2-13-91, факс 2-13-88
Голова райдержадміністрації С.М. Міщенко

Вільнянський район

Вільнянський район, заснований у 1923 р., займає територію 1280 кв. км у північній части-ні області. Місто Вільнянськ (у 1840-1935 рр. - Софіївка) - залізничий вузол за 25 км від Запоріжжя на лінії Москва-Сімферополь. Район перетинає автомагістраль Донецьк-Запоріжжя. Адміністративно територія поділена на 19 сільських, одну селищну та міську ради. Загальна кількість населення в районі - 50689 чоловік. З них 34233 живуть у 107 селах, решта - в райцентрі.

Надра Вільнянщини багаті на поклади бурого вугілля, польового шпату, каоліну, будівельних та оздоблювальних гранітів.

Провідними галузями сільського господарства залишаються рослинництво (70%) та тваринництво (30%). Зернові й олійні культури, овочі, молоко, яйця та м'ясо виробляють 27 ТОВ, 5 акціонерних товариств, 164 фермери, 7 кооперативів, 20 приватних підприємств. У виробництві зерна лідером є ТОВ "Зоря", із птиці та яєць - СВК "Вільнянськ".

У районі працює 15 промислових під-приємств. Найбільше - засноване ще у 1870 році ВАТ "Завод імені Т.Г. Шевченка". Його продукція - столові прибори та посуд із нержавіючої сталі, добре відомі й за межами України. Сьогодні на заводі також виробляють вогнегасники, кондиціонери. ТОВ "Ритм" виробляє мотоблоки і різноманітні товари широкого вжитку з пластмаси. ВАТ "Вільнянський маслозавод" та ВАТ "Вільнянський комбінат хлібопродуктів" займаються переробкою місцевої сировини. Провідні ролі у своїх галузях відіграють Вільнянське та Михайло-Лукашівське ЗАТ "Агротехсервіс", ВАТ "Янцівський граніт-ний кар'єр". У промисловості загалом працює 4000 чоловік.

У Вільнянському районі діють 27 шкіл, 2 гімназії, 2 ПТУ, 2 інтернати, 6 дошкільних та 41 медична установа, 50 закладів культури. Художня творчість вільнянців, зокрема визначні успіхи молодих виконавців на різноманітних музичних фестивалях, уславили район на всю область і Україну. Так наочно проявляється безперервність давньої традиції: саме на території Вільнянського району, в селі Петро-Свистунове, народився великий оперний співак-бас - Іван Паторжинський.

Вільнянська райдержадміністрація,

вул. Бочарова, 12,
м. Вільнянськ,
Запорізька обл., 70000
Тел. (06143) 2-13-73, 2-18-96
Голова райдержадміністрації С.А. Борисенко

Гуляйпільський район

Місто Гуляйполе засноване у 1785 році як державна військова слобода. У 1794 р. слобода Гуляй-Поле мала 150 дворів "малоросійского народа". В 1938 році Гуляйполю надано статус міста районного підпорядкування.

Загальна площа території району становить 1,3 тис. кв. км. Чисельність населення - 34,6 тис. чол. До складу району входить 60 населених пунктів.

Гуляйполе входить до числа районів Запорізької області, які становлять основу її аграрної могутності. В районі працює 25 сільськогосподарських підприємств, 50 фермерських господарств, 1 сільськогосподарський кооператив. Промисловий сектор нараховує 5 підприємств: три машинобудівної та два харчової галузі. Будівельна галузь представлена 4 підрядними організаціями. Гуляйпільский район зв'язаний з магістральним газопроводом.

Торговельна мережа району представлена 186 підприємствами роздрібної торгівлі та 20 підприємствами громадського харчування.

20 загальноосвітних та 19 дошкільних закладів, 17 з яких працююють у складі навчально-виховних комплексів "школа-садок", навчають та виховують 5636 дітей. У Будинку творчості для дітей та юнацтва працює 34 гуртки.

31 спортивна група діє при дитячо-юнацькому клубі фізичної підготовки. У селі Полтавці діє школа-інтернат для сиріт.

Лікувально-профілактична сфера району представлена 21 закладом. 8 закладів клубного типу об'єднує понад 100 колективів художньої самодіяльності. Гуляйпільців обслуговують 27 бібліотек, районний краєзнавчий музей та 4 музеї на громадських засадах.

Гуляйполе - столиця найпотужнішого у XX столітті селянського повстання. Тут народився і виріс його лідер - Нестор Іванович Махно. Саме на Гуляйпіллі він організував Повстанську армію, яка воювала проти білих, червоних та проти військ Скоропадського і Петлюри у 1918-1920 роках. Переконаний анархіст, Махно помер емігрантом у Парижі. Краєзнавчий музей міста Гуляйполя пишається експозицією, що відображає діяльність Н. Махна.

Гуляйпілля - батьківщина відомих прозаїків, поетів, драматургів: Г. Кернера, Є. Карпенка, Л. Юхвіда, М. Гардова, Н. Мур'є, В. Діденка, Г. Лютого, Р. Іванченко; художника О. Якушенка.

Гуляйпільська райдержадміністрація,

вул. ІІІ Інтернаціоналу, 50,
м. Гуляйполе,
Запорізька обл., 70200
Тел. (06145) 4-12-56, факс 4-14-09
Голова райдержадміністрації І.О. Бірюков

Запорізький район

Запорізький район розкинувся по берегах Дніпра, охопивши 40-кілометровим аграрним колом обласний центр. На території 1462 кв. км у 70 населених пунктах тут проживають 54804 чоловіки - хлібороби з діда-прадіда, козацькі нащадки. До Великої Вітчизняної війни район називався Верхньо-Хортицьким. Селище Верхня Хортиця давно злилося з містом Запоріжжям, але залишається адміністративним центром району. Багато тутешніх мешканців працюють на міських підприємствах.

Тим часом район зберігає свій аграрний потенціал, традиційно орієнтуючись на виробництво молока та м'яса, а хліба тут щорічно вирощується біля 74500 тонн. Останнім часом фермери збільшують посіви рентабельніших олійних культур - соняшника, рицини, рапсу, ріпака. Зростають потужності переробної промисловості. Господарства заводять власні млини, олійні, сироварні, крупорушки, консервні цехи.

У районі працює унікальний завод з очищення й доробки зерна хлібних й олійних культур ЗАТ "Гібрид С". Успішно діють понад 990 малих підприємств.

Соціально-культурна інфраструктура в районі складається з 24 шкіл, 7 дитячих садків, 57 закладів культури, 42 медустанов.

Запорізький район - це перш за все родючі землі й працьовиті руки його мешканців. Зважаймо: вся територія району помережана якісними автошляхами, магістральними залізницями, тут діють великі річкові та авіапорти. Саме тому район має неабиякі перспективи розвитку.

Зацікавлені у впровадженні високо-продуктивних аграрних технологій, розбудові переробних галузей, встановленні ділових контактів - усі, хто переймається підтримкою вітчизняного товаровиробника, знайдуть у Запорізькому районі сприятливу партнерську атмосферу.

Запорізька райдержадміністрація,

вул. Істоміна, 8,
м. Запоріжжя, 69089
Тел. (0612)57-85-64, факс 57-80-14
Голова райдержадміністрації С.В. Семеренко

Кам`янка-Дніпровський район

Куйбишевський район

Мелітопольський район

Михайлівський район

Приазовський район

Приморський район

Розівський район

Токмацький район

Чернігівський район